Воно, таке беззахисне й тендітне,
Але водночас гарне й радісне таке,
Було щасливе, що матуся вже вагітна,
Бо знало, що воно – дитятко це.
На губоньках гойдалася усмішка,
Коли з’являлись мрії про життя.
Тоді було дитятко менше мишки,
Та в снах уже літало в майбуття.
Воно так вірило, що мама покохає
Його смішні, тендітні рученьки малі,
І вушка-крихітки, й ласкаві оченята,
І серденько – найкраще на Землі.
І уявляло, як із татом вдвох, веселі,
Читатимуть разом газети всі.
Неначе шкрябаючи нігтиком у двері,
Воно так прагнуло з’явитися в цей світ…
А згодом все кудись неначе зникло:
І сни, і світлі мрії про життя.
Страшні слова: «Будь ласка, не вбивайте…»
Упали з вуст маленького дитя…
Цей світ не бачили його ласкаві очі,
Ні сліду не вдалось залишити йому.
Лиш темна крапля крові на підлозі
Мов промовляла: «Господи, чому?...»
Комментарий автора: Це вірш моєї доньки,написаний, коли вона ще була дитиною...
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Теология : Таков духовный закон - Николай Погребняк Даже кровавую самозванку Гофолию не стали убивать в доме Божьем, дабы не осквернить святого места, а пророка Захарию убили во дворе храма — совершили такое святотатство пред лицем Господним. Почему нечестивые священники и царедворцы бросили вызов Богу?
